Гей, малюче, чого мовчиш?

                

    У кожного четвертого сучасного дошкільника

–       затримка мовленнєвого розвитку.

         Сучасні малюки починають говорити дуже пізно. Чому так? Невже сучасні діти насправді «мовчуни»?

Число звернень до спеціалістів з цього питання зросло в десятки разів в порівнянні з 80 – 90-ми роками. Причин, як правило, дуже багато. Мовні порушення – це лише верхівка «айсбергу», те, що лежить на поверхні. Часто тільки сигнал про якусь біду.

Пізно починають говорити діти «зрілих» батьків. Коли мамі і батьку вже 35-40 років і більше. Тут частіше винна підвищена розбірливість дорослих батьків. Коли дитина довгоочікувана, то з неї кожну порошинку здувають. Мами та татки готові все робити за малюка самі: навіть говорити. А мовлення з’являється у  дитини для того, щоб передавати оточуючим свої бажання, вимоги. У цих дітей починати говорити немає стимулу. Їх і так з півзвуку розуміють. А що не зрозуміло, можна і жестами пояснити.

Іноді може бути прямо протилежна причина довготривалого мовчання: батьки не можуть собі дозволити сидіти в декреті, рано виходять на роботу. Мамі немає часу з малюком займатись, говорити, грати, гуляти, співати пісні. Тобто стимулювати появу мовлення. А повернувшись з роботи, батьки переважно дивляться новини, фільми, слухають музику… Так що замість мами і тата у дитини головне «джерело» інформації – телевізор. А він блокує увагу, перенавантажує мозок дитини, фактично загальмовує розвиток.

Ще одна причина затримки мовлення – стан здоров’я. Мами, що пізно народжують входять в так звану «медичну групу ризику». Малюки у них частіше звичайного з’являються слабкими, з різними паталогіями, які частіше за все впливають на їх психічний розвиток, і мовлення в тому числі.

Крім того в країні кожен рік росте число дітей, що з’явились на світ завчасно. Лікарі рятують малюків з вагою 900-800 і навіть 700 грамів! Це, звичайно, велике досягнення. Але, на жаль, у половини завчасно народжених можуть розвинутись серйозні проблеми із зором. У 45% недоношених дітей – рухові порушення. В 3-4 рази частіше, ніж у доношених, буває зниженим слух.

А дитина починає вчасно говорити лише тоді, коли вона повністю здорова. Ну або майже повністю. Розвинені дрібна моторика, увага, вміння орієнтуватись у просторі. Тому у недоношених малюків виявляється весь спектр мовленнєвих порушень. Їм дуже важко наздоганяти своїх здорових однолітків.

Є група дітей, які повністю здорові, у них немає проблем з розвитком всіх інших навичок, окрім мовленнєвих. Тоді треба шукати відповіді в родинних зв’язках: хто коли почав говорити по батьківській  та материнській лініях. Якщо тато заговорив в три роки, то і син навряд чи почне говорити раніше. Нічого страшного в цьому немає. Дитина, коли почне говорити, дуже швидко наздожене втрачене. Доречі, хлопчики традиційно починають говорити пізніше за дівчат.

     Коли ж треба звертатись до спеціалістів?

         Будь-яке відставання від норми у малюка – вже привід. Особливо уважно треба слідкувати за темпом розвитку, якщо дитина входить у групу ризику по медичним показникам. Лікарі за такими проблемними малюками починають спостерігати відразу після народження. А ось про психологів і педагогів батьки якось дружньо забувають. В кращому випадку ці спеціалісти приєднуються до лікарів, коли дитині вже 3-4 роки. Це пізно! Втрачається така колосальна кількість можливостей.

          Саме перші три роки – час коли закладаються навички спілкування, можливо багато відкоригувати. Допомогти малюку навчитись говорити. А це значить в майбутньому піти в дитячий садок, закінчити школу, вступити до вузу.